Про Україну

 

Новини

 

Посольство

 

Консульський відділ

 

Торговельно-економічна місія

 

Апарат аташе з питань оборони

 

Посилання

 

 

 

ГОЛОДОМОР


        
     Багатовікова історія України – це, насамперед, літопис життя і поле віри народу, на долю якого випало багато страждань і горя.
Роки минають, змінюється світ, змінюються і ми. Але роки голодомору залишаються болісною подією в історії нашої держави.

В радянські часи про ці події майже не говорили, не писали та свідомо замовчували. Лише зараз, за часів незалежної України, ми можемо оцінювати ці події більш-менш об'єктивно. Знамення доби: народу повертається історія, а історії – правда.

Правда про політичний і соціально-економічний експеримент, запроваджений більшовицьким керівництвом проти народу України.

Людей змалку виховували у дусі класової ворожнечі за умов брехні, холопської відданості „вождю”. По-суті набули зворотного змісту одвічні цінності народу: біле стало чорним, честь і гідність – вадою, наклеп на ближнього – проявом патріотизму.

Селяни змушені були зносити запроваджені реквізиції і побори. В ході, так званої, „класової боротьби” були винищені десятки тисяч товарних селянських господарства.

Економічна політика Радянського уряду в Україні зводилася до безоглядного вивозу її матеріальних ресурсів. В результаті правляча партія досягла лише конфронтації маси селянства з антинародним режимом. Все це посилювало національно-визвольний рух, до якого долучились майже всі верстви населення України. Правда, основною вимогою було не зміна чинного ладу, а реформування аграрної політики.

На початку 30-х років повністю виснажене систематичними руйнуваннями українське село не могло протистояти посухам, що охоплювали південні райони та стали каталізаторами голодомору. Податкові завдання встановлювалися не за результатами оподаткування, що були передбачені відповідним Декретом, а волюнтаристські, за сфальсифікованими даними Наркомпроду. В окремих регіонах ставки податкових завдань були штучно завищені з метою викачування продовольства в голодуючі губернії Росії.

Неймовірно високі вимоги і бажання властей за будь-яку ціну їх виконати, призвели до насильства. Аби збільшити реквізиції проти селян використовувалися навіть частини регулярних військ. Свавілля продпрацівників призводило до чисельних зловживань, хабарництва тощо.

А українське населення тим часом голодувало. Аби успішніше викачувати продовольство антинародний уряд УРСР, маючи справжні дані про голод в Україні, свідомо їх приховував. Органи влади не поспішали із скасуванням у потерпілих від посухи губерніях зменшення обсягу оподаткування. Цей злочин посилив голодування і смертність населення Півдня і всієї України.

Але постійно факт голоду приховувати було неможливо й український уряд змушений був визнати наявність голоду і отримати дозвіл від Москви допомагати українським голодуючим за умови переважного забезпечення РСФРР.

Під приводом рятування голодуючого населення Росії була оголошена компанія по вилученню церковного майна та цінностей. Це було своєрідним політичним ходом радянського керівництва, який мав приховану антицерковну спрямованість – фізичне винищення духовенства. Награбовані церковні цінності направлялися у розпорядження центрального керівництва.  

Тим часом у неврожайних губерніях почався масовий забій худоби і розпродаж сільськогосподарського реманенту. Надмірний визиск та вивіз хліба призвели до недосіву і катастрофічного скорочення посівних площ. Незважаючи на посухи, на Півдні вивіз хлібу не припинявся. Сотні тисяч людей помирали від тифу, холери, віспи. Високу смертність спричиняли найпростіші простудні захворювання. Смертність у два рази перевищувала народжуваність.

За роки свого правління Радянська влада суттєво знищила матеріальні ресурси України, зруйнувала або призвели до застою промисловість, фізично знищили сотні тисяч селян.

Історичний досвід свідчить про неможливість успішного функціонування аграрного сектора в позаринкових умовах та позбавлення селян матеріальних стимулів до праці. В зв'язку із цим потрібно враховувати досвід минулого. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна замісти сліди злочинів. А з пам'яттю народу нічого не вдієш. Після заборони, утисків вона оживає, відроджується – щоб там не було.